ПІДДУБНА Оксана Вікторівна

Піддубна О.В.За 33 роки моєї трудової діяльності доводилось працювати з багатьма колегами-інфекціоністами. Переважна більшість пройшла становлення саме в стінах нашого лікувального закладу і сьогодні колеги ведуть нещадну боротьбу з коронавірусом.
Разом ми переживали злети та труднощі, разом пережито багато хвилюючих подій. Але завжди, в умовах надзвичайних ситуацій, пліч-о-пліч боролись за людське життя, професійно виконували свої обов’язки, допомагаючи і шануючи один одного.
У минулому епідемія дифтерії 90-х років, спалахи кишкових інфекцій, групове захворювання дітей у Нетішині, вірусні менінгіти, пандемія грипу 2009-2012рр., а тепер ще така вкрай небезпечна пандемія – COVID-19, яка розповсюдилась по всій земній кулі. Для медпрацівників нашої лікарні – справжнє випробовування на стійкість та професіоналізм.
Я пишаюсь нашим колективом, який очолюю понад двадцять років. Вдячна долі, що працюю з самовідданими медицині фахівцями. Як не боляче, але ми втратили незабутніх колег. Окремі знайшли інший шлях, пішли від нас.
Саме надскладні ситуації відкривають найкращі якості працюючих. Стає зрозумілим  з ким можна йти в “розвідку”, хто справді працює за покликанням. Радісно, що в колектив прийшли достойні молоді спеціалісти. І сьогодні вони на своїх тендітних плечах разом з досвідченими  фахівцями сумлінно виконують свої обов’язки, ризикуючи власним життям. Разом – ми сила. За рік понад трьох тисяч пацієнтів врятували від смертельної небезпеки. Завдячуючи кожному зі своїх колег, розповідатиму про їх становлення. Будемо акцентувати увагу всього на двох питаннях:
1) Яким був шлях до професії.
2) Пам’ятний, особливий випадок з лікарської практики.

МАРЦОНЬ Нінель Зільфредівна

Марцонь Н.З.Медичний директор КП “Хмельницька інфекційна лікарня”, працює в лікарні з 1989 року.
«Мене звати Нінель Зільфредівна. У мене є подруга з якою ми дружимо з 6 років.
Вже тоді ми знали, що я буду лікарем, а вона вчителем. І в школі однокласники знали, що “Тамара детей будет учить, а Неля лечить”. Так і сталось…
В 1988 році я закінчила педіатричний факультет Вінницького медінституту ім. М.І. Пирогова. Під час останнього держекзамену отримала суперподарунок – народилась моя дочка Мариночка. Тому диплом отримував мій чоловік. Він і до тепер шуткує, що у нього 2 диплома, а у мене жодного. За розподілом поїхала у рідне місто Хмельницький. Якось на прогулянці у парку зустріла однокурсницю з лікувального факультету Оксану, яка у захваті розповідала, що працює в інфекційній лікарні, в якій чудовий колектив професіоналів і є перспектива працевлаштування (будуються нові корпуси…). Вдячна Чинник Валентині Іванівні, що взяла на роботу, начмеду Козловській Євгенії Опанасівні – моєму керівнику в інтернатурі, Оліферук Зої Миколаївні (завідувачці дитячого відділення) за науку та корисні поради, за можливість звертатись до неї в любий час, і не тільки у робочі години, всім колегам інфекціоністам і анестезіологам за підтримку, особливо на чергуваннях.
Назавжди запам’ятала слова Зої Миколаївни, що правильно і вчасно встановлений діагноз – це 50% успіху, що інфекція, як хірургія, спізнення на 1 день, подовжує лікування на тиждень…
Працювала інфекціоністом дитячим в різних відділеннях, лікувала діток з різними діагнозами (а потім і їх діток). Починала я свій шлях, лікуючи діток з вірусними гепатитами. Тоді з 3 років діти знаходились в стаціонарі без батьків; коли їм ставало краще, вони охоче спілкувались, розповідаючи про свою родину, садочок та інше. Я завжди з обходу поверталась в гарному настрої. Якось поступив у відділення маленький хлопчик 1,5-місячний з комбінованою формою поліомієліту: менінгоенцефалітом з геміпарезом та кишковою формою. Був дуже важкий, лікувався більше 2 місяців. Потім він ще раз поступив у віці 3 років, функція руки повністю відновилась, а на ножку хромав. Я абсолютно згідна зі своїми колегами, що ті емоції, які відчуваєш, коли складний хворий іде додому, надихають працювати далі…
З 2000 по 2004 рік була зав. відділеням боксованим для дітей “респіраторні інфекції”, з 2004 року заступником головного лікаря з медичної частини, з 2020 – медичним директором КП “Хмельницька інфекційна лікарня”. Інфекційні хвороби мають свої закони, спокою не буває, то спалах кишкових інфекцій, то кору, то вірусних менінгітів, дифтерії, грипу тощо. Колектив завжди групувався, проводили заняття та працювали, розуміючи що спалахи, “підвищена захворюваність” закінчаться. Але такого, як “коронавірусна інфекція COVID-19” не чекав ніхто, ми всі опинились ніби в іншій реальності… , у фільмі жахів “Вірус”. Змінилось більше 50% колективу, такої плинності кадрів за останні 30 років, може й більше не було. На роботу йшли, як на війну і не стільки, тому що боялись за себе, більше переживали за своїх рідних та близьких: батьків, дітей… Поступово ситуація стала налагоджуватись: проводився кисень, закуповувалось обладнання, прийшли нові люди, молоді лікарі, які навчились не тільки правильно одягати ЗІЗ, але й тривалий час у них працювати, надавати допомогу.
Захворювання непередбачуване, пригнічує велика кількість летальних випадків, але обнадіює те, що переважна кількість виписується з покращенням та одужує і, що поряд є колеги старші і зовсім молоді, але надійні».

КУЗЬМІНА Валентина Олексіївна

Кузьміна В.О.Завідувач відділення для лікування дорослих хворих з інфекційними ураженнями нервової системи та респіраторних вірусних інфекцій. Одна з перших серед працюючих лікарів розпочала свою трудову діяльність в Хмельницькій інфекційній лікарні.
«Я росла серед медиків, з дитинства мене оточували лікарі, медичні сестри та медична література, яку я читала поряд із художньою. Тому ким стати в майбутньому в мене питання не стояло, звичайно – лікарем. Адже на той час професія лікаря була однією з найпрестижніших, лікарі були високоінтелектуальними людьми, з прогресивними поглядами, вільними думками, слухали “Led Zeppelin” та Сєву Новгородцева. В 1978 році я поступила в медичний інститут, який закінчила в 1985 році. Під час навчання я з особливим захопленням та теплотою відносилась до такого предмету, як інфекційні хвороби. Всі ці “епідемії”, “пандемії”, героїзм вчених та простих лікарів в порятунку людства надавали романтизму професії. Можливо, підсвідомо я завжди розуміла, що маю бути лікаркою-інфекціоністом, адже мій батько, який на той час був директором медичного училища, сам був лікарем-інфекціоністом і викладав інфекційні хвороби у майбутніх медсестер і фельдшерів, був дуже сильним викладачем.
Пропрацювавши один рік після закінчення інституту дільничою лікаркою, з 1987 по сьогоднішній день я працюю лікаркою-інфекціоністом в Хмельницькій інфекційній лікарні. За період роботи працювала практично у всіх відділеннях, лікувала пацієнтів з найрізноманітнішими хворобами, в тому числі з грипом, ГРВІ, дифтерією, малярією, менінгітами, лептоспірозом, бруцельозом, з початку 2000 років почала діагностувати хворобу Лайма серед жителів Хмельницького та Хмельницької області, а з 2020 року лікую пацієнтів з COVID-19. Протягом 20 років я є завідувачкою відділенням для лікування дорослих хворих.
Одним із особливих випадків з лікарської практики вважаю лікування мною пацієнта, хворого на черевний тиф, на другому році своєї трудової діяльності. Коли керівник медичної частини, на той час, на моє запитання: “А як лікувати?”, відповіла: “Бери наказ і лікуй”. І дійсно, наказ по лікуванню черевного тифу, на той час, був добре складений і хворий був мною успішно вилікуваний і вдячний в подальшому житті».

ЗАЛУЦЬКА Мирослава Петрівна

Залуцька М.П.Лікар-інфекціоніст дитячий приймального відділення, яка працевлаштувалась на роботу в Хмельницьку інфекційну лікарню саме в період розпалу пандемії COVID-19.
«Мене звати Мирослава. Хоча за останні неповні три роки я звикла чути “Петрівна”. Моє бажання стати лікарем було спонтанним, коли до рук потрапила книга М. Булгакова “Записки юного врача”. Саме тоді, після прочитання “Стальное горло”, вперше з’явилося бажання допомогати дітям. Тож першим кроком було вступити у ВУЗ. Щоб скласти ЗНО, протягом шести місяців, кожної суботи я долала 120 км автобусом до репетитора з хімії, а щонеділі були тренування з української мови та історії. А ще безсонні юнацькі ночі, бо хотілося встигати відпочивати з друзями та вчитися на відмінно. Потім були шалені шість років університету, багато кафедр та викладачів, де щоразу треба було доводити, що ти тут не просто так, а з певною метою і ти чогось вартий. Мої однокурсники твердо вважали, що я стану мікробіологом. І майже вгадали. Після вступу в інтернатуру я познайомилася з професором Пипою Л.В. Вона, сама того не підозрюючи, стала однією з важливих фігур у моєму становленні як лікаря-інфекціоніста. Потім була дата 17 серпня — з цього дня я почала працювати на посаді дитячого інфекціоніста в Чемеровецькій ЦРЛ. Саме тут були мої перші кроки та перші “шишки”. Одного разу, у реанімаційному відділенні помер 11-місячний хлопчик внаслідок блискавичного перебігу менінгококової інфекції. Це вплинуло на всіх лікарів, а я тоді зрозуміла, що потрібно рухатися далі, продовжувати багато вчитися та самовдосконалюватися. Коли чуєш схвальні відгуки від колишніх пацієнтів, краплинка впевненості додається до власного “Я”. Тоді й починаєш розуміти вислів С. Цвейга: “Людина відчуває сенс і мету власного життя лише коли усвідомлює, що потрібен іншим”».

ОНУФРІЙЧУК Юрій Петрович

Онуфрійчук Ю.П.Лікар-анестезіолог вищої категорії ВАІТ КП “Хмельницька інфекційна лікарня” Хмельницької міської ради. Працює в КП “ХІЛ” з 2001 року
«Ще навчаючись у школі, я зрозумів, що хочу обрати професію лікаря. Часто мої дитячі роки проходили у лікарні, де працювала моя мама. На той час лікарі часто поєднували різні сфери медицини. Мені доводилось бачити, з яким натхненням мама рятувала маленьких діток і дорослих в інфекційному відділенні .
Саме її професійні риси, людяність, доброта та бажання допомогти людям підштовхнули мене продовжити лікарську династію.
Дуже часто зараз у своїй роботі я бачу як пацієнти вірять у мене, із слізьми на очах благають на зцілення. Іноді доводиться бути не лише фахівцем, але й психологом.
Клятва Гіппократа спонукає мене перебороти всі емоції й особисті негаразди, щоб виконати свій обов’язок. Бувають випадки, коли пацієнт помирає. На це дуже боляче дивитись, і я розумію, що помираю разом з ним.
Особливо приємно бачити щасливих батьків, які вдячні за спасіння дитини; щасливих родичів, які радіють, що рідна душа одужала. Це приємні моменти, які надихають на нові звершення.
Найважче – це не сприймати все близько до серця, не пропустивши через себе біль пацієнта. І при цьому зберігати ентузіазм та натхнення! Але це не завжди буває на практиці.
З періоду оголошення пандемії COVID-19 я практично живу лише роботою. Сім’я, особисте – зовсім не залишається вільного часу. Особливо зараз важливо застосовувати аспекти психотерапії, переконувати людей у позитивному прогнозі.
Дуже запам’ятався випадок пацієнтки Загородньої, яка знаходилась у ВАІТ на ШВЛ з важкою пневмонією і дихальною недостатністю, викликаною COVID-19. Протягом двох тижнів, завдяки своїм колегам, вдалося отримати позитивний результат. Хвора знята з апарату ШВЛ, позбавлена трахеостоми. Звичайно, ще був складний процес реабілітації. Але на даний момент хвора у бадьорому настрої, без когнітивних порушень веде активний спосіб життя і дякує Богу і нам за спасіння.
Приємно бачити свій слід у цьому житті як лікаря і усвідомлювати, що ти комусь можеш принести радість, вселивши надію на одужання.
Бажаю своїм молодим колегам вірити в свої сили, не здаватись перед життєвими труднощами і професійними негараздами, поєднувати людські і фахові якості, адже здоров’я людини – найцінніше багатство!»

СЕМЕНЮК Дмитро Сергійович

Семенюк Д.С.Лкар-анестезіолог вищої категорії, працює в КП “Хмельницька інфекційна лікарня” з 2008 року.
«Після закінчення другого курсу Чемеровецького медучилища, поступив і успішно закінчив Буковинський Державний медичний університет. По проходженню трьох років інтернатури прийшов на роботу лікарем анестезіологом в Хмельницьку міську інфекційну лікарню. “Якщо ви вдало виберете професію і вкладете в неї душу, то щастя саме вас знайде”, – цей мудрий вислів Ушинського був, залишається і, напевно, буде актуальним в будь-який час. Кожна молода людина в своєму житті постає перед складним вибором, чим вона буде займатись, тобто, яку професію обере. І від того, наскільки правильним, виваженим і усвідомленим буде цей вибір, залежить подальше життя людини, а в медицині ще й життя і здоров’я інших людей.
Мені пощастило з вдалим вибором професії, що дає можливість допомагати людям, постійно розвиватись, самовдосконалюватись, робити цей світ кращим.
Щодня ми стикаємось з особливими випадками. Дуже часто пацієнти поступають на межі життя і смерті. Ми допомагаємо їм одужувати. І дуже приємно після лікування зустрічати їх в місті, здоровими, радісними і усміхненими».

КОНОПЕЛЬКО Леся Олександрівна

Конопелько Л.О.Лікар-інфекціоніст дитячий інфекційного відділення боксованого для дітей (кишкові інфекції). Працює в КП “Хмельницька інфекційна лікарня” з 2017 року.
«Я, Конопелько Леся Олександрівна, хочу сьогодні розповісти Вам про свій початок професійної діяльності
Кожен з нас пам’ятає, як обирав свою майбутню професію. Хтось прагнув здійснити мрію дитинства і стати космонавтом, а я хотіла бути корисною в цьому житті і рятувати людей від небезпечних, інфекційних хвороб.
Звичайно, скласти ЗНО і вступити до омріяного ВИШУ потребувало чимало зусиль та старань,але важче чекало попереду.
Мій шлях у медецину розапочався з медучилища, після якого вступила до ВУЗУ. Цікаві пари, безліч нових знайомств, екзамени, сесії, купа безсонних ночей, інтернатура – усе це рідко коли викликало у мене розчарування, навіть навпаки, це ще більше захоплювало мене. Адже я розуміла , що обрала вірний шлях у своєму житті.
Свою професійну діяльність я розпочала в Хмельницькій інфекційній лікарні. Завжди хотіла працювати з дітками, тому присвятила себе їм, отримала статус “Лікаря-інфекціоніста дитячого”.
У моїй лікарській практиці було безліч цікавих, та не дуже приємних випадків. Але кожен для мене є важливим, адже з кожного можна винести цікавий, а головне, професійний урок.
На жаль, не можу згадати якийсь набільш пам’ятний випадок, як уже зазначала вище, кожен для мене є важливим і пам’ятним. Але, все ж таки, у моїй професії є один особливий момент – це щасливі, а головне здорові оченята маленьких діток та їх близьких. Саме це допомагає мені наполегливо працювати і удосконалюватися далі. Адже я рятую не просто діток, а наше СЬОГОДНІ, ЗАВТРА і МАЙБУТНЄ!»

ГАНЧЕВА Оксана Євгенівна

Ганчева О.Є.Завідуюча клініко-діагностичної лабораторії.
«Моє професійне кредо: “qui bene diagnostic – bene curat” (хто добре діагностує – той добре лікує).
Завжди була впевнена, що стану вчителем, як і моя мама Гаєцька Людмила Пилипівна, яка викладає біологію в Хмельницькому ліцеї №17. Вона підготувала й випустила у світ медицини не одне покоління, бо впродовж десятиліть займається улюбленою справою.
Зрозуміло, що ученицею багато займалася біологією. Зрештою шкільна підготовка виявилася настільки міцною, що з першої спроби я стала студенткою університету біологічного факультету, хоча конкурс був дуже високий. Про студентство залишилися найкращі спогади, хоча і доводилося багато часу проводити за книжками. До речі, у нас вдома було багато різної медичної літератури. І саме ці книги допомогли мені обрати напрямок, за яким тепер працюю в медичній сфері.
По закінченню вузу вирішила спробувати себе в освіті і тому пішла працювати в школу. Але, як кажуть, втрутився випадок, і мене медицина обрала сама. Повернувшись із-за кордону, де проходив військову службу мій чоловік Ганчев Олег, я зустріла свою однокласницю Піддубну Оксану, яка на той час вже працювала начмедом в Хмельницькій інфекційній лікарні. Вона й запропонувала мені працювати в баклабораторії лікарем-бактеріологом.
Ще на моє рішення вплинула рідна сестра Таня, яка навчалась у Вінницькому медичному інституті ім. Пирогова М.І. Зараз Посвятенко Тетяна – фахівець високого професійного рівня, хірург-мамолог вищої категорії у м. Вінниця.
В один момент я зрозуміла, що буду все-таки лікарем-лаборантом, що хочу глибоко займатися біологією, вивчати людській організм, як кажуть, з самої середини. Бо це була моя пристрасть, моє захоплення, моє врешті-решт покликання.
Мені це вдалося. Дійсно хотілося дізнатися більше, аніж цікавість, з рівня високого професіоналізму. Тому шлях до таких знань був дуже довгим та важким.
Пройшла спеціалізацію у Львівському медінституті ім. Данила Галицького на факультеті післядипломної освіти за спеціальністю “клінічна лабораторна діагностика”, бо розуміла, що фахівець із медичною освітою вже глибоко розуміє, що він робить і що стоїть за цифрами в результаті його дій. Тобто, одна справа – якісно і вчасно зробити дослідження, і вже інша – загалом оцінити, що відбувається в організмі людини за тих чи інших показників і за потреби зіставити цифри.
Працюю у Хмельницькій інфекційній лікарі ось уже 27 років. Спочатку лікарем-бактеріологом, що дало мені великий досвід та практику. Протягом останніх п’ятнадцяти років я, як лікар-лаборант вищої категорії, очолюю КДЛ. У нас міцний та працелюбний колектив, яким дуже пишаюся.
У моїй практиці мала місце ось така ситуація. Потрібно було продіагностувати на малярію військовослужбовців–миротворців, котрі повернулися з Ліберії та Нігерії. Лікаря-паразитолога, зрозуміло, не було, оскільки Державну санітарно-епідеміологічну службу почали ліквідовувати. Цю роботу довелось виконувати мені. Можу сказати, що з честю впоралась. Тепер періодично зі всієї області передають в нашу лабораторію біоматеріали (мазки) на підтвердження малярії.
Часто ставлю питання, а що мене надихає у моїй роботі, що дає сили? Відповідь дуже проста: просто люблю те, чим займаюся. Ціную та поважаю колег, з якими працюю. І взагалі медицина – це моє, бо лікар-лаборант або просто лаборант — це людина, без роботи якої неможливо проводити лікування хворих у медичних установах».

ЛЕВЧУНЕЦЬ Альбіна Олександрівна

Левчунець А.О.Лікар-інфекціоніст, працює в КП “Хмельницька інфекційна лікарня” з 01.05.2020 р.
«Коли в дитинстві мене запитували ким саме я хочу стати в майбутньому, на той момент не могла дати чіткої відповіді, тому що не до кінця усвідомлювала ким я себе бачу. Але точно знала, що майбутня професія має бути благородною, гуманною, шанованою серед людей і приносити користь. Саме таким є даний фах. Багато терпіння та зусиль знадобилось, щоб опанувати всі необхідні знання та навички.
Дійсно, навчання в університеті було не найлегшим. Можу відмітити, що інфекційні хвороби чомусь завжди притягували до себе найбільше уваги та викликали зацікавленість. Але смак професії я відчула, відколи стартував мій перший день самостійної практики, той час коли ти залишився сам на сам з власними набутими знаннями та величезною відповідальністю. Перших пацієнтів я почала лікувати у Старокостянтинівській ЦРЛ, надалі, з початком пандемії коронавірусної хвороби продовжила надавати допомогу людям та набувати нового досвіду у Хмельницькій інфекційній лікарні.
Досить цікавими були випадки диференційної діагностики та лікування лептоспірозу та менінгітів; спалах кору, який досить довго тривав в Україні, все це та багато іншого наклало певні відбитки в пам’яті та досвіді. Закордонне стажування відкрило світ тропічних хвороб та дало можливість побачити на практиці пацієнтів з черевним тифом, малярією, шестисомозом та іншими патологіями про які лише читала в книжках.
Дана ситуація з COVID-19 ще раз підкреслює важливість та необхідність спеціальності Інфекційні хвороби, надихає вдосконалювати свої знання та надає нестримну жагу побачити якомога ширший спектр таких різноманітних інфекційних патологій».

СМОЛIНСЬКИЙ Олександр Станiславович

Смолінський О.С.Лікар-анестезіолог вищої категорії, працює в КП “Хмельницька інфекційна лікарня” з 2006 року.
«Смолiнський Олександр Станiславович з 1993 року по 1997 рік навчався в Красноградському медичному училищі i отримав середню медичну освiту за спеціальністю “Лiкувальна справа” та здобув кваліфікацію фельдшер.
З 1997 року по 2003 рiк навчався в Українській медичній стоматологічній академiї i отримав повну вищу освiту за спеціальністю “Лiкувальна справа” та здобув кваліфікацію лiкаря.
З 2003 року по 2005 рік проходив інтернатуру за фахом анестезіологія та реанiмацiя на базі Полтавської обласної клiнiчної лікарні.
З 2005 року по 2012 рік працював на посаді фельдшера в компанії “АРЗ СП ГУ ДСНС України у Хмельницькій області”.
З 2006 року по теперiшнiй час працює лікарем-анестезіологом у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії Хмельницької міської інфекційної лікарні».
За роки роботи проявив себе як професіонал високого рівня, як порядна, чуйна та інтелігентна людина».

ДУРДАС Ольга Юріївна

Дурдас О.Ю.Лікар-інфекціоніст дитячий, працює в КП “Хмельницька інфекційна лікарня” з 23.09.2015 р.
«Шлях до професії. Інтерес до медицини виник ще зі школи, коли з’явилось природничі науки: біологія та хімія. Свій шлях розпочала з опанування “Сестринської справи” у Луцькому базовому медичному коледжі, який закінчила на відмінно, отримала фах – медична сестра. Продовжила усе глибше пізнавати медицину у лавах Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, факультету “Педіатрія”. Як вузьку спеціалізацію обрала “Дитячі інфекційні хвороби”.
Працюючи з маленькими пацієнтами, завжди отримуєш позитив від їхніх щирих  посмішок, коли вони одужують, що невимовно тебе радує та надихає. У нинішній час, коли триває пандемія COVID-19 йде велика боротьба лікаря з “невидимим ворогом”. Кожний пацієнт, що одужав – це велика перемога, але кожне неврятоване життя – це  поразка та розпач. Тому зараз, як ніколи, пам’ятаєш кожного пацієнта та той тернистий шлях, який долали разом».

МАРКЕВИЧ Олена Валентинівна

Маркевич О.В.Лікар-інфекціоніст вищої категорії. Працює в КП “Хмельницька інфекційна лікарня” з 2009 року.
«З дитинства перебувала в медичній атмосфері. Так як, мій тато фармацевт, то я часто бувала в нього на роботі. І мене, як в казці зачаровували відтінки різних скляних банок схоже як у калейдоскопі. Запах різноманітних ліків, спілкування з різними людьми. Споглядаючи з дитинства, як професор, мій дядя педіатр – оглядає дітей, як спілкується. Коли в школі зайняла призове місце на міській олімпіаді по хімії, питання ким я стану вирішилось само собою. Закінчила Сумський державний університет. З 2007 року проходила інтернатуру у Сумській інфекційній лікарні ім. З.Й. Красовицького під керівництвом Сніцаря А.О. та Чемича М.Д., де паралельно навчалась в магістратурі. З 2009 року працюю у Хмельницькій інфекційні лікарні. З 2010 року навчалась в аспірантурі при Сумському державному університеті. У 2016 році здобула науковий ступінь кандидата медичних наук, захистивши дисертацію за спеціальністю “Нормальна анатомія”. “Багато речей здаються нездійсненними до тих пір, поки їх не зробиш” – Нельсон Мандела. З 2014 року працювала викладачем у Хмельницькому базовому медичному коледжі, досвід роботи викладачем, приніс різноманіття в сприйняття медицини, коли ділишся знаннями, все сприймаєш інакше.
Найбільш вражаючі випадки описала у статях, які надруковані у наукових медичних журналах. Щорічно бачиш цікаві професійні головоломки у вигляді важких пацієнтів, коли витрачаєш багато зусиль, часу, міркувань, лише для того щоб пацієнт, який звернувся за допомогою одужав. В такі моменти відчуваєш, що проведена робота важка, але від неї отримуєш задоволення».

ФУРМАН Тетяна Анатоліївна

Фурман Т.А.Лікар-інфекціоніст, закінчила Івано-Франківський національний медичний університет, працює в КП “Хмельницька інфекційна лікарня” з 2018 року.
«Шлях до професії у кожного свій: хтось обирає його, наслідуючи батьків, а хтось прямує за дитячою мрією.
Мій шлях до професії почався, напевно, з любові до наук: математики, хімії та біології. Тож, коли постало стало питання вступу – медицина була на першому місці. По закінченню навчання була скерована на роботу в СМСЧ м. Нетішин лікарем-інфекціоністом.
Звичайно, коли приходить на роботу молодий спеціаліст, хворих насторожує і його вік, і відсутність досвіду. Це відчула і я, але вчилася відповідати на запитання, розуміти психологічний стан пацієнта, бо він також впливає на процес одужання, слухала колег, переймаючи у них досвід – працювала над тим, щоб розвиватись, щоб здобути довіру.
Для кожного лікаря найпам’ятнішим є перший в його практиці складний випадок: хворий поступив до інфекційного стаціонару з важким перебігом лептоспірозу. Лікування тривало близько місяця. Щоденні обходи, обстеження, хвилювання, позитивний настрій хворого та виконання всіх рекомендації дали своє. Хворий виписаний з одужанням, це і є успіх.
З жовтня 2018 року працюю в Хмельницькій інфекційні лікарні лікарем-інфекціоністом приймального відділення. Кожна зміна – по суті квест, бо ти не знаєш, які умови “гри” запропонує тобі хвороба, і мусиш прийняти виклик, адже це відповідальність за життя людей. Тож необхідно швидко приймати складні рішення і діяти. За цей час я бачила багато пацієнтів із захворюваннями різного ступеня важкості. А ще надовго запам’ятаю 25 березня, коли під час чергування, до нашого лікувального закладу поступив перший хворий на COVID-19. Уже більше року ми працюємо з хворими на COVID-19, бачимо його різні прояви, і, враховуючи особливість захворювання, мусимо бути не тільки лікарями, а й психологами.
Праця лікаря – це постійна робота над собою, робота важка, іноді болюча. Це круговерть чергувань і тягар відповідальності за хворих. Але кожна історія одужання дає сили працювати далі».

ЛЕНЬГА Володимир Тадеушович

Леньга В.Т.Завідувач приймального відділення, працює в КП “Хмельницька інфекційна лікарня” з 1995 року.
«Народився в м. Городок, Хмельницької області.
В місті моря, сонця, веселих та добрих людей закінчив Одеський медичний інститут.
З 1995 року працюю в Хмельницькій інфекційній лікарні.
Пройшов шлях від лікаря-інтерна до завідувача відділенням.
Найщасливіші хвилини в житті: народження сина та двох внуків.
Моя найбільша мрія – це Україна без війни, корупції та зубожіння.
Мета мого життя – допомагати людям».

ЛЕНЬГА Вікторія Романівна

Леньга В.Р.Завідуюча інфекційного відділення боксованого для дітей (вірусні інфекції), працює в КП “Хмельницька інфекційна лікарня” з 1994 року.
«Народилась в мальовничому Прикарпатті.
В 1992 році закінчила медичний інститут з відзнакою в сонячному місті Одеса.
З 1992 року працюю в м. Хмельницькому.
З 1994 року працюю в Хмельницькій інфекційній лікарні, де пройшла шлях від лікаря-інтерна до завідуючої відділенням.
В 2014 році захистила дисертацію за спеціальністю “Іфекційні хвороби”.
Найщасливіші хвилини в житті: народження сина та двох внуків.
Основна квінтесенція мого життя – нести добро людям».

ДАНЬКОВСЬКА Оксана Василівна

Даньковська Оксана ВасилівнаЛікар-анестезіолог, в КП “Хмельницька інфекційна лікарня” працює з 2012 року.
«Народилась в м. Хмельницькому. В 2010 році закінчила Буковинський державний медичний університет та з вересня 2010 по вересень 2012 пройшла інтернатуру у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії Хмельницькій обласної лікарні. З вересня 2012 розпочала роботу лікарем-анестезіологом відділення анестезіології та інтенсивної терапії Хмельницької міської інфекційної лікарні.
Часто, коли пацієнтам реанімаційного відділення стає краще, відступає перший страх і минає паніка, пацієнт думає що вже подолав хворобу. Але є певні покази та критерії, які свідчать, що хвороба може прогресувати. Тому доводиться неодноразово пояснювати, заспокоювати і доводити курс лікування до кінця.
Найскладнішим з COVID-19 було перебороти страх, відчай і депресію, які панували не лише серед медиків, але й у суспільстві загалом».

ГВОЗДОВСЬКА Інна Михайлівна

Гвоздовська І.М.Лікар-інфекціоніст вищої категорії, завідуюча інфекційним відділенням для лікування дорослих хворих (гепатит, кишкові інфекції). Працює в КП “Хмельницька інфекційна лікарня” з 1992 року.
«Різними шляхами приходять у професію. Мій був накреслений ще задовго до закінчення школи: мамине сподвижництво і відданість своїй лікарській справі стали для мене неабияким взірцем у виборі майбутньої професії.
Після закінчення школи у 1986 році я вступила до Чернівецького медичного інституту, який закінчила у 1992 році. Протягом 1992-1994 років проходила інтернатуру в Хмельницькій інфекційній лікарні. Мабуть, якоюсь магією володіли чи то стіни лікарні, чи то колектив лікарів-однодумців, бо з перших днів інтернатури в мене зародилася мрія залишитися працювати саме тут.
Запитаєте мене, чи важко бути молодим лікарем? А “хіба хтось сказав мені, що буде легко”? Однак, як і в будь-якій професії, щоб стати гравцем основного складу, а не сидіти на лаві запасних, треба наполегливо над собою працювати, защораз поповнювати свої професійні знання, взявши з минулого в медичній науці все найкраще і збагативши його новітніми технологіями і методами лікування, бо ж у тебе найвідповідальніша місія на землі – рятувати людські життя. І таким принципам я не зраджую уже 27 років.
З 2009 року я завідуюча відділенням для лікування дорослих хворих. Наскільки я хороший не тільки лікар, а й керівник – судити моїм колегам і пацієнтам. Колеги для мене є невичерпним джерелом порядності і професіоналізму, пацієнти – віра і надія!
Кожний випадок захворювання – це нова історія, яка не має свого повторення! Таких історій за роки трудової діяльності безліч, і всі вони залишають відбиток у пам’яті. Зараз перед очима перебігають події тих часів, коли на Хмельниччині вирували спалахи дифтерії, кишкових інфекцій, сальмонельозу, випадки ботулізму. Тоді здавалося, що підступність цих хвороб ось-ось візьме гору над людським розумом, відбере в лікарів та їхніх пацієнтів останні сили боротися з ними, але в такі важкі моменти звідкись береться додаткова енергія, поділена на двох (на лікаря і хворого) – і вже сльози щастя, а не відчаю стають свідком твоєї завжди прихованої сентиментальності.
2020 рік ще раз переконав мене, наскільки важливий та правильний вибір я зробила три десятки років тому, ставши лікарем-інфекціоністом. Увесь світ нині бореться з не вивченим досі COVID-19, шукає шляхи подолання цієї страшної недуги, якій байдуже, який у тебе вік чи твої матеріальні статки. Ця епідемія завдала мені і моїй дочці найбільшого болю і невичерпного горя, забравши від нас найкращого у світі чоловіка і батька, який усе своє життя присвятив хірургії. Однак навіть ця трагедія не дозволяє мені опускати руки, бо кожного дня на мене чекають мої пацієнти, яким потрібен порятунок, а не мій сум. Життя продовжується, уже зовсім скоро COVID-19 стане історією, з якої кожен із нас має винести свої уроки…»

БОНДАР Вікторія Борисівна

Бондар В.Б.Лікар-інфекціоніст, працює в комунальному підприємстві “Хмельницька інфекційна лікарня” Хмельницької міської ради з 2017 року.
«З самого дитинства хотіла пов’язати своє життя з професією медика, хоча в родині лікарів не було. В старших класах була зосереджена на природничих науках, хімія та біологія. Добре пам’ятаю випускний вечір та пророчі слова нашого директора, що вручав мені атестат: «Це наш майбутній лікар!». Так і сталося, успішно склавши екзамени, був вибір вступу до кількох медичних університетів, але вибрала у м.Вінниця, як зараз пам’ятаю його величні колони та незабутній рожевий головний корпус, тоді ж твердо вирішила, що буду саме тут навчатися. За роки навчання було все: радість,і сльози, безсонні ночі, а головне надбання – це знання та вірні друзі. На шостому курсі отримала розподіл на навчання в інтернатуру з інфекційних хвороб, більшість часу якої проходила на базі Хмельницької інфекційної лікарні. Завдяки чудовим наставникам, ще більше полюбила цей напрямок в медицині. Свою трудову діяльність розпочала у Білогірській ЦРЛ – лікарем-інфекціоністом КІЗ кабінету. З 2017 року працювала черговим лікарем на приймальному відділенні Хмельницької інфекційної лікарні. У 2020 році була переведена до дорослого відділення №2 (кишкові інфекції та гепатити). За час своєї роботи було багато цікавих випадків, які стали досить корисними в практиці. За останній рік працюючи з хворими на COVID-19, як ніколи розумієш важливість своєї професії, відчуваєш, що ти потрібен людям. Враховуючи специфіку роботи, одягнувши костюм, коли пацієнт бачить лише твій погляд та чує голос, ти маєш викладатися на сто відсотків, незважаючи на труднощі, лікуючи, як словом так і призначеннями. Кожне врятоване життя – це стимул ще більше самовдосконалюватися і працювати далі».

ГЕГА Жанна Анатоліївна

Гега Ж.А.Лікар-інфекціоніст вищої категорії, працює в КП “Хмельницька інфекційна лікарня” з 1991 року.
«Навчаючись у школі вчителі задавали написати твір про омріяну професію. Моя мрія була стати лікарем.
В 1982 році поступила до Чемеровецького медичного училища, яке закінчила з відзнакою і 1985 році, після чого продовжила навчання в Одеському медичному інституті.
В 1991 році закінчила медичний інститут за спеціальністю “лікувальна справа”.
1991-1992 рр. пройшла інтернатуру по інфекційних хворобах на базі Хмельницької міської інфекційної лікарні, де і залишилася працювати до сьогодні.
Я вважаю, що людям потрібно обирати одну професію на все життя, щоб приходити на роботу з радістю. Потрібно любити професію всім своїм серцем, бути стійким, сильним духом, дивлячись на чужі страждання.
Професія лікаря найгуманніша професія на Землі. Лікар завжди стоїть на сторожі людського здоров’я, життя.
Я стала лікарем-інфекціоністом, тому що хотіла бачити результат своєї праці “як важко хвора людина з інфекційною патологією повертається до життя, до улюбленої роботи, до рідного дому”.
Головним напрямком в моїй практичній роботі є надання медичної допомоги хворим на інфекційні захворювання, зокрема бактеріальні та вірусні хвороби шлунково-кишкового тракту, гострі та хронічні вірусні гепатити, гельмінтози. З березня 2020 року одна з перших почала лікувати хворих на COVID-19.
Серед великої кількості пролікованих хворих найбільшою нагородою для мене є радість в очах людини яка одужала.
Ця професія вимагає від мене мужності, дає змогу зрозуміти, допомогти та зберегти в собі чужу таємницю, та прийняти єдине правильне рішення, від якого залежить людське життя».

СТОРОЖУК Оксана Анатоліївна

Сторожук О.А.Лікар-інфекціоніст дитячий вищої категорії. Працює в КП “Хмельницька інфекційна лікарня” з 1994 року.
«З дитинства я росла в сім’ї, де мої батьки мріяли стати лікарями, але в силу життєвих обставин їх мрії не збулися: при вступі до медінституту, мама не добрала 1 бала, а тато вступив, але не витримав навчання в анатомці і перевівся в технічний ВУЗ. Отож, коли я сказала, що буду лікарем, а іншої професії з дитинства я собі не уявляла, вони мене всіляко підтримували і не заперечували.
В 1982 році я вступила до Хмельницького базового медичного училища, яке закінчила з відзнакою в 1986 році, і пішла працювати фельдшером виїздної бригади Хмельницької станції швидкої допомоги. Працювала я на педіатричній бригаді, і тут я зробила свій вибір: “Я буду лікувати дітей”.
В 1987 році я вступила на педіатричне відділення Вінницького медичного інституту, це були найкращі роки мого життя, які я ніколи не забуду: навчання, багато знань та нової інформації, спілкування із викладачами, студентами, подорожі промайнули як одна мить. На шостому курсі настав час вибору спеціалізації, усі роки навчання я мріяла бути неонатологом, відвідувала педіатричні гуртки, дитячий будинок, але випадково мені доручили зробити доповідь на студентському товаристві “Перший випадок гепатиту «С», підтверджений у Вінницькій області”. Це була молода жінка, породілля, захворіла відразу після народження дитини і тому знаходилася на лікуванні із немовлям у Вінницькій дитячій інфекційній лікарні. Відвідавши декілька разів диттяче інфекційне відділення після занять, я зробила свій вибір на користь дитячих інфекцій. Тому в 1994 році, після закінчення з відзнакою інституту, я прийшла на інтернатуру в Хмельницьку інфекційну лікарню, після закінчення якої, в 1996 році, я залишалася тут працювати.
За роки роботи було багато позитивних моментів, коли маленькі пацієнти здоровими йшли додому, були моменти розчарування та розпачу… Але усе кардинально змінилося за останній рік, коли у нашому житті з’явився COVID-19. Все, що було раніше, здається несуттєвим і несерйозним. Зараз я надаю допомогу і лікую дорослих людей, і найважче було не перелаштуватися на іншу вікову категорію, а дивитися в очі хворому і відповідати на наступні питання: “Я буду жити?”, “Я вийду з лікарні?”. Згадую, як п’ять років тому на чергуванні я оглядала дівчинку чотирнадцяти років, яка через нещасне кохання прийняла 20 таблеток еуфіліну і хотіла піти із життя. Життя воно одне, безцінне і треба цінувати кожну його хвилину і кожну мить.
Найбільше я хочу, щоб у наше відділення повернувся дитячий плач і сміх. Не можна зробити так, щоб діти не хворіли, але я можу бути впевнена, що ми їх вилікуємо, і вони живими та здоровими підуть додому».

ШАМРАЛЮК Тетяна Леонідівна

Шамралюк Т.Л.Лікар-кардіолог, працює в КП “Хмельницька інфекційна лікарня” з 2008 року.
«Я, Шамралюк Тетяна Леонідівна, закінчила лікувальний факультет Івано-Франківської державної медичної академії у 2003 році за спеціальністю “Лікувальна справа”. З липня 2003 року по червень 2004 року пройшла інтернатуру за спеціальністю «Терапія» на базі Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова. Упродовж 2004 – 2008 років працювала у Хмельницькому обласному госпіталі інвалідів Великої Вітчизняної війни.
У 2008 році пройшла спеціалізацію з кардіології на базі Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика.
З червня 2008 року і по цей час працюю лікарем-кардіологом в Хмельницькій інфекційній лікарні, забезпечуючи кардіологічний супровід пацієнтів із інфекційною патологією.
Мої основні функціональні обов’язки полягають у наступному:
• своєчасне виявлення гострих серцево-судинних подій, проведення диференціальної діагностики, надання невідкладної допомоги та подальше скерування на вищі етапи медичної допомоги;
• контроль сумісності кардіологічних препаратів з терапією інфекційної патології та параметрів ЕКГ;
• підбір терапії для пацієнтів з вперше виявленою кардіологічною патологією.
В умовах пандемії COVID-19 основну увагу приділяю пацієнтам відділення анестезіології та інтенсивної терапії. У ліжка пацієнта виконую ультразвукове обстеження серця та легень, що дозволяє своєчасно виявити ураження серцево-судинної системи на фоні COVID-19, відслідкувати динаміку ураження легень, що впливає на подальший план лікування.
Вдячна колективу, в якому сформувалася як професіонал, та сподіваюся і в подальшому вносити скромну лепту у нелегку працю інфекціоністів».

ЮХИМЧУК Оксана Василівна

Юхимчук О.В.Лікар-інфекціоніст приймального відділення, працює в КП “Хмельницька інфекційна лікарня” з 2016 року.
«Вибір майбутньої професії був одним із найголовніших рішень в моєму житті. Адже вибрати собі справу, яка б дійсно припала б до душі, приносила задоволення, відповідала характеру, прагненням досить непросто.
Скільки себе пам’ятаю — завжди мріяла стати лікарем.
Своє дитинство провела на території Ізяславської ЦРЛ, де проживала з батьками в будинку для сімей медиків. Щоденно із захопленням спостерігала за роботою медичного персоналу, тому іншої професії, як лікар для себе не уявляла.
В шкільні роки перевагу надавала природничим предметам: хімії та біології, брала участь в міських та обласних олімпіадах.
В 2008 році вступила у Львівський національний медичний університет ім. Д. Галицького на факультет медико-профілактична справа.
Розпочала свою трудову діяльність в якості лікаря-інфекціоніста в інфекційному відділенні Ізяславської ЦРЛ, під керівництвом заслуженого лікаря України Кирика Михайла Миколайовича.
В 2015 році за сімейними обставинами переведена в Хмельницьку інфекційну лікарню.
В 2021 році, вийшовши з декретної відпустки, приєдналась до колег лікарів, які мужньо борються за життя пацієнтів з COVID-19.
Приймаючи пацієнтів в стаціонар на лікування потрібно бути не лише лікарем, але й психологом добре відчувати тривогу та біль пацієнта і “вселити” в його серце надію на швидке одужання».

БАВРОВСЬКИЙ Валентин Васильович

Бавровський В.В,Завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії, працює в КП “Хмельницька інфекційна лікарня” з 1989 року.
«Народився та виріс у селі Глібів Новоушицького району, Хмельницької області.
Після закінчення школи у 1977 році вступив у Красноярський державний медичний університет на факультет “Педіатрія”.
В 1983-1984 проходив інтернатуру на базі обласної дитячої клінічної лікарні в місті Чита, по закінченню якої пройшов курси спеціалізації по інтенсивній терапії та реанімації.
У 1985 році почав працювати лікарем-реаніматологом в обласній дитячій інфекційній лікарні міста Чита.
Повернувшись на Батьківщину у 1987 році влаштувався лікарем у реанімаційне відділення Хмельницької міської дитячої лікарні.
З 1989 року працював лікарем відділення анестезіології та інтенсивної терапії Хмельницької міської інфекційної лікарні , з 2000-го року був підвищений на посаду завідуючого відділенням.
За десятки років медичної практики зрозумів, що найголовніша нагорода лікаря – це бачити своїх пацієнтів здоровими. З кожним десятиліттям у світі виникають нові випробування, і зараз найбільший виклик для світової медицини – це подолати Covid-19 з найменшими збитками».

ГЕТЬМАН Юлія Валентинівна

Гетьман Ю.В.Лікар-інфекціоніст, працює в КП “Хмельницька інфекційна лікарня” з 2020 року. «Народилась у місті Хмельницькому в сім’ї медиків. З самого дитинства знала, що буду продовжувати справу своєї династії, тому після 9-го класу вступила в Хмельницький базовий медичний коледж. Після другого курсу вирішила вступати до вищого навчального закладу. З-поміж декількох медичних вузів обрала Вінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова. У 2018 році закінчила університет, який став для мене справжньою alma mater, і де здобула важливі та цінні знання необхідні для професії лікаря. Після закінчення університету проходила інтернатуру в Хмельницькій міській інфекційній лікарні, де залишилася працювати лікарем-інфекціоністом приймального відділення. Тут я зрозуміла, що найприємніше у роботі лікаря – це бачити результат своєї роботи, адже немає нічого кращого, ніж підписувати виписку з лікарні людині, яку ти сам вилікував. А найскладніше – це бути готовим прийти на допомогу в будь-який час, бо коли потрібно рятувати життя, все особисте потрібно залишити за дверима лікарні. Я завжди дотримуюсь принципа – всі пацієнти рівні, і потрібно вміти любити і співчувати, незважаючи на стать, вік, і стан організму. Бути лікарем дуже відповідально, і часто – дуже важко, враховуючи пандемію 2020-2021 років».

Далі буде…